Головна | Реєстрація | Вхід | RSSЧетвер, 21.06.2018, 17:16

Спеціальна загальноосвітня школа № 33

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 18
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Поради психолога

ТЕСТОВИЙ ЗОШИТ 7-11 класи
 
П’ять шляхів до серця дитини
Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов – це надійний фундамент спокійного дитинства. Особливого душевного комфорту потребують діти з обмеженими можливостями. Але ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття і любов зрозумілою їй мовою.
Коли дитина впевнена у любові оточення, вона стає більш слухняною, допитливою. З цієї впевненості вона бере сили, щоб протистояти труднощам.
Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:
1. Перед нами діти.
2. Вони поводяться як діти.
3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.
4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов’язки і любимо дітей, незважаючи на їхні витівки, вони, подорослішавши, виправляються.
5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчувають. Тоді вони втрачають впевненість у собі і не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить не можуть контролювати їх, поводитися по-дорослому.
6. Якщо, перш ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їх бачити, вони стануть невпевненими у собі: скільки не намагайся – вимоги надто високі, а в результаті – невпевненість, тривожність, занижена самооцінка, озлобленість.
7. Якщо ми любимо їх, незважаючи ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.
Найголовніше – любити! Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її.
 
Основні способи, якими батьки виражають любов
1. Дотик – один із найважливіших виявів любові людини. Дитині необхідно, щоб дорослі обіймали її, гладили по голівці, цілували, садовили на коліна. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами.
2. Слова-заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли ви не задоволені. Слід менше вимагати від дитини. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки.
3. Час – це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені», «мені подобається бути з тобою». Іноді діти вдаються до поганих вчинків саме для того, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу у кожній сім’ї різні, однак при цьому необов’язково вигадувати щось надзвичайне, можна просто в тій чи іншій мірі залучати дитину до всього, що відбувається у домі. Це може бути традиційна сімейна вечеря за одним столом, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі й ін. Які б заклопотані ви не були, хоча б кілька годин на тиждень приділіть не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а насамперед своїй дитині.
4. Подарунок – це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Часто батьки використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтеся підкупити її – хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Подарунки не обов’язково купувати. Подарунком може стати все що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’їнка, горішок. Головне, щоб це було цікаво дитині і зроблено щиро, від душі.
5. Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій. Можна сказати, що кожен з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються до вас з різними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині і робимо це з радістю, то душа її сповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не тішить. Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми справді багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростають, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.
Тому для батьків важливо в різні моменти життя дитини обирати саме ту мову своєї любові, яка розчулить дитяче серце.
 
 
Робота з батьками дітей з афективними виявами у поведінці
У психологічних працях поняття «афект» ототожнюється з емоціями. Емоції утворюють основну мотиваційну систему людського існування.
Афекти можуть викликатися біологічними чинниками й можуть виникати в соціальних відносинах під впливом соціальних оцінок.
У більш вузькому розумінні афект розглядається як стрімка, бурхлива, неконтрольована, відносно короткочасна емоційна реакція. Маючи властивості домінанти, афект придушує інші психічні процеси й «нав’язує» певний спосіб «аварійного» розв’язання ситуації (втеча, агресія, депресія та ін.).
Афект супроводжується глибокими порушеннями функцій в організмі людини, порушує його енергетику, викликає відхилення в нервово-психічних процесах. Афект розуміється як стійкий, тривалий емоційний стан, що руйнує стереотипи поведінки. У стані афекту можуть змінюватися особистісні настанови, людина неадекватно оцінює ситуацію, гостро сприймає події, пов’язані із ситуацією, що викликала афект.
Афективна поведінка, «застрягання» в афекті заважає дитині контактувати з іншими, порушує її зв’язок із зовнішнім світом, гальмує розвиток дитини. Стійка афективна поведінка може бути причиною виникнення в дитини виражених невротичних симптомів.
В якості причин, що ведуть до порушень у системі емоційної регуляції дитини, можуть виступати природні, генетично обумовлені особливості дитини: висока чутливість, схильність до переживання окремих емоцій (страху, гніву тощо), а також соціальні причини – умови виховання в сім’ї, взаємини з близькими дорослими та ін.
Афективні діти, як правило, характеризуються як надчутливі. Цим дітям властиве глобальне відчуття непевності в усьому (гіпертрофія страху, передчуття невдачі).
Як основні характеристики поведінки афективних дітей можна виділити метушливість, рухове розгальмовування, нестриманість, дратівливість, мінливість настрою, схильність до агресивних реакцій. Причиною афективної поведінки дитини може стати неблагополуччя навколишнього середовища та відсутність коригувальних впливів. Негативним афективним переживанням відповідають такі форми поведінки, як підвищена вразливість, упертість, негативізм, замкнутість, загальмованість, емоційна нестійкість. В основі негативних афектів лежить незадоволеність життєво важливих для дитини потреб, конфлікт між ними. Характер афективних переживань, особливості протікання і способи їх подолання різні і залежать від індивідуальних особливостей розвитку дитини, а також – від способу життя.
Великий вплив на виникнення ефективності поведінки дітей мають відносини в сім’ї, особливості в задоволенні (або невдоволенні) потреби в спілкуванні з близькими дорослими. Спостерігається чітка залежність між здатністю дорослих будувати свої стосунки з людьми, виховувати власних дітей і забезпеченням стабільного розвитку дитини. Позитивні моделі поведінки батьків зміцнюють поведінку дитини. Натомість, діти, батьки яких не приділяли їм належної уваги, виростають тривожними і невпевненими.
Негативне батьківське ставлення, неадекватна організація спілкування з дитиною, прояви авторитаризму, гіперопіки чи байдужості сприяють порушенню задоволення потреб дитини. Так, гіперопіка породжує нездатність дитини до самостійності, надмірна вимогливість – невпевненість у собі, емоційна холодність – підвищену тривожність, депресію і агресію.
Сім’я є джерелом виявлення різноманітних труднощів у поведінці дітей, разом з тим вона має велику значимість у психології реабілітації дитини, адже формування особистості дитини відбувається в основному у сімейних стосунках. Тому цілком зрозуміло, що корекційна робота, яка проводиться незалежно від сім’ї, від тих відносин, у які залучена дитина, буде малоефективною.
Робота з батьками дітей з афективними реакціями тісно пов’язана з психолого-педагогічним просвітництвом батьків і організацією психологічного консультування. Можна назвати кілька типових рис виховання в сім’ї, що призводять до афективної поведінки:
- в сім’ї є хтось (можливо, і не один) дуже авторитетний, волі якого повинні підкорятися всі інші члени сім’ї, зокрема й дитина;
- будь-яка небажана поведінка дитини суворо карається;
- надмірна опіка, нагляд за дитиною;
- залякування дитини;
- відсутність умов для організації спільної діяльності дитини з іншими дітьми;
- перегляд телепередач, зокрема з дорослими сюжетами;
- пред’явлення дитині непомірних вимог як у соціальній, так і в інтелектуальній сфері;
- часті переїзди, зміни місця проживання;
- страх і труднощі дитини викликають різку критику з боку дорослих, служать приводом для докорів і глузування з дитини.
Однією з причин виявлення агресії в дітей може бути агресивна поведінка самих батьків. Якщо в сім’ї постійні суперечки і крики, годі сподіватися, що дитина раптом буде спокійною. Батьки повинні усвідомлювати, які наслідки покарань чекають на них у майбутньому.
На основі виділених рис виховання, на тлі якого часто виявляються афективні реакції в поведінці дітей, нами розроблено такі рекомендації:
Організація індивідуальної діяльності для дітей. Дитина, особливо та, яка відчуває труднощі в поведінці, не може і не повинна весь час жити за наказом. Необхідний простір, час і особливий матеріал для того, щоб дитина могла самостійно, індивідуально діяти.
Організація індивідуального місця для дитини відповідно до її фізичних можливостей, де вона могла б почуватися впевнено.
Основне завдання дорослого полягає в тому, щоб дати простір для розвитку інтелекту дитини.
Для дітей, які виявляють «афективну» поведінку, дуже несприятлива будь-яка невизначеність – чекання, незавершена дія тощо.
Слід уникати таких ситуацій, які ставлять дитину перед важким вибором. Тим самим батьки сприяють ліпшому розвитку інтелектуальної сфери своєї дитини.
Організація спільної діяльності дитини з іншими дітьми.
Обмежений віковими особливостями відбір книжок, телепередач, які пропонуються дитині. Відсутність у них сильних емоційних потрясінь.
Створення умов для організації стійкого домашнього клімату.
Надання дитині більшої самостійності, зокрема шляхом організації такої діяльності, в якій дитина може успішно проявити себе.
Повноцінне, на рівних, спілкування з дитиною.
Особливістю афективних проявів є те, що вони не усвідомлюються дитиною. Діти з афективними реакціями неправильно оцінюють себе, неправильно прогнозують власну поведінку. Це говорить про те, що навчання дітей аналізу, усвідомлення своїх труднощів також сприятиме їх реабілітації й створюватиме умови для саморегуляції поведінки.
 Дорослим необхідно усвідомити важливість емоційної доступності, емоційного спілкування, які не дають розвинутись агресивності дитини. Діти повинні бути впевнені, що у важку хвилину вони можуть покластися на дорослих і отримати допомогу.
Пошук
Календар
«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Створити безкоштовний сайт на uCoz